Дитячий садочок — це перша соціальна установа, з якою зустрічається родина. «Соціальна» у тому розумінні, що тут дитина вперше зустрічається з вимогами суспільства.

Ці вимоги можуть збігатися з вимогами в родині, а можуть і відрізнятися від них. Дуже важливе вміння, яке засвоює дитина, адаптуючись до дитячого садочка,— це вміння розрізняти ситуації й аналізувати, що можна і чого не можна з тими чи іншими людьми, у тих чи інших випадках.

Тепер не тільки мама і тато, але й дуже багато різних людей (і дорослих, і однолітків) і різних обставин (режим, розклад занять, правила поведінки і навіть меню) впливають на малюка. Йому потрібно навчитися відстоювати свою думку — але поважати правила, захищати себе — але не ображати інших, бути особистістю — але цінувати колектив, мати свої постійні смаки — але допускати і щось нове.

Це не просто. І нові обставини потребують часу для адаптації дитини до нових умов. На думку психологів, у дитини трьох — чотирьох років період адаптації зазвичай триває 2-3 місяці. Якщо такий період триває довше, батькам варто проконсультуватися із психологом і допомогти дитині. Можливо, переживання щодо садочка збіглися з якимись не менш важливими переживаннями — і дитина не може самостійно з ними впоратися, а «відмова» від садочка означає потребу в допомозі та підтримці батьків.

Ось кілька типових ситуацій, у які потрапляють батьки, коли дитина починає ходити в дитячий садочок (тобто почався адаптаційний період).

• «НЕ ХОЧУ!». Дитина плаче, вередує щораз, коли приходить час йти в садочок. Це (як не дивно) — «найсприятливіший» варіант: він дозволяє дитині відкрито говорити про те, що їй не подобається. Батьки можуть співчувати, говорити, що їм дійсно шкода, коли їх малюк сумує, розстаючись із ними, але «так уже влаштований світ — мами і татка працюють, а діти ходять у садочки й у школи». Дитина, яка неприховано протестує проти садочка, частіше досить добре адаптується, якщо батьки не лають її, не соромлять, а висловлюють співчуття, залишаючись упевненими в тому, що садочок — вдалий вибір для їхньої дитини.
  
• ЧАСТІ ХВОРОБИ. Дитина починає хворіти буквально з перших днів відвідування садочка: «тиждень у садочку — тиждень (а часом — і два) вдома». Багато батьків скаржаться на садочок: мовляв, недогледіли, протяги, дітей хворих приймають, інфекція... Вважаючи, що справа в конкретному садочку, батьки переводять дитину в другий, у третій, але ситуація радикально не змінюється. Чому? Просто тому, що винен найчастіше не садочок, точніше — не конкретний  садочок, а сама ситуація переходу дитини до самостійного перебування десь без батьків. Як відомо, фізичний і психічний розвиток дитини взаємопов'язані, і організм малюка іноді допомагає йому справлятися з тривогами і переживаннями. Найчастіше хворіють саме ті діти, які не дуже сильно вередують і плачуть, не виражають явно — словами і сльозами — небажання йти в садочок. Це — «слухняні» діти, вони хочуть, щоб батьки були задоволені їх самостійністю, і намагаються їх не засмучувати. Але якщо адаптація для такої дитини відбувається складно, організм дає емоціям «перепочинок»: дитина хворіє, залишається вдома. Багато батьків помічають, як після декількох місяців у садочку дитина хворіє все рідше, стає активнішою, балакучішою, дорослішою.
  Якщо «хвороблива» адаптація не минає протягом півроку, батькам необхідно порадитися з дитячим психологом.
  
• УДОМА - ПРИМХИ, У САДОЧКУ - УСПІХИ. «Дивно, але мій син у садочку зовсім не такий, як удома. Мені навіть образливо, адже я вдома так намагаюся його виховати, а він у садочку набагато краще поводиться, ніж зі мною. По-перше, він там їсть. Причому вихователька каже, що намагається з'їсти першим і піднімає тарілку похвастатися! А вдома я за ним бігаю з ложкою! По-друге, він сам удягається! Удома може годинами ходити з однією шкарпеткою! Таке враження, що всіма плодами мого виховання і моїх зусиль користуються вихователі: я з ним удома борюся, а в садочку говорять: "Який у вас самостійний, розвинутий малюк!"»
  Справа в тому, що в садочку дитина часто знаходить саме те місце, де її готові сприйняти такою, якою вона себе покаже. Малюк поки не може бути таким самостійним, цілеспрямованим і дорослим постійно, він набирається енергії — і виражає усі свої тривоги і сумніви вдома, мамі, у вигляді примх і неслухняності, а до садочка малюк приносить ту форму поведінки, що, як він вважає, найбільш цінується в суспільстві. Він хоче суспільної поваги! Швидше за все, незабаром він зможе так само «гідно» поводитися і в інших місцях, а вдома іноді бешкетуватиме, відпочиваючи від складної соціальної ролі «хорошої дитини». Звісно, батькам, особливо мамам, буває образливо, що дитина добре поводиться з іншими і вередує з ними! Однак важливо розуміти, що ці примхи дитини саме з близькими людьми означають, що вона намагається пристосуватися до суспільства і витрачає на це багато енергії. Розуміючи тепер, який великий світ і як багато в ньому різних людей, тільки найближчим дитина може цілком і безоглядно довірити свої тривоги, емоції й переживання.

•  УДОМА - «ХОРОШИЙ», У САДОЧКУ - «ЖАХЛИВИЙ». «Як на мене, вихователька упереджено ставиться до мого сина. Щодня вона розповідає мені, як він погано поводиться, б'ється, забирає в дітей іграшки тощо. Але цього не може бути: він дуже слухняний, увічливий хлопчик! Ми завжди проводили з ним дуже багато часу, поки я не вийшла на роботу, і повсякчас пояснювала йому, що можна, а що — ні. Він завжди запитує в мене дозволу, якщо хоче щось узяти! Я просто не розумію, хіба може так бути, що я бачу одне, а без мене відбувається зовсім інше?..»
  Таке цілком можливо — і навіть часто так і буває. І вихователька, швидше за все, абсолютно не перебільшує. Справа в тому, що якщо батьки дуже багато уваги приділяють правильному вихованню, старанно контролюють дитину, оберігають від прийняття неправильних рішень, то дитина трьох — чотирьох років, залишившись у садочку без них, просто може розгубитися. Дитина ніби залишилася без своєї совісті, як говорить прислів'я, «без царя в голові», адже її здатність контролювати себе ще не розвинулася, а вдома батьки були її совістю і контролем. Залишившись сама, дитина намагається знайти дорослого, який би зміг, як мама, допомагати їй бути «правильною». Саме для цього дитина поводиться зухвало, цей виклик говорить: «Будь ласка, приборкайте мене, вкажіть мені мої межі, витримайте мене!» Найчастіше доброзичливість оточуючих дорослих незабаром допомагає дитині повірити, що для того, щоб бути цілком хорошою, зовсім не обов'язковий постійний контроль дорослих. «Я МОЖУ САМ СЕБЕ КОНТРОЛЮВАТИ!» - раптом говорить собі малюк, якщо бачить, що його витівки — зовсім не катастрофа для навколишнього світу, а дорослі, узагалі, люблять дуже різних малят — і тихих, і шустрих. Заспокоївшись щодо відсутності постійного стороннього контролю за собою, дитина починає почуватися впевненіше і краще спілкуватися як з дорослими, так і зі своїми однолітками.

Г. Кравцова
«Дитина або і кар’єра або Як бути гарними батьками, якщо ви цілий день на роботі»