Привчаючи дитину до спільного ліжка, слід усвідомлювати, що потім доведеться її від цього відучувати, і це може виявитися набагато складнішим, аніж відлучити від грудей.

Багато психологів і лікарів стверджують, що все пройде природно, безболісно й непомітно: мине час — і маля саме піде у своє ліжко. Справді, дуже часто саме так і буває, але можлива й інакша ситуація, коли життя сім'ї буде отруєне війною маляти з батьками за право залишитися в їхньому ліжку.   Щоб цього не сталося, слід заздалегідь готувати малюка до окремого ліжка.

З дитинства ліжко має бути задіяне у догляді за малюком, навіть якщо він спить із батьками. Регулярно потрібно практикувати окремий від батьків сон. Найкраще, якщо маля засинає в мами на руках і вона вкладає його в ліжко до першого прокидання. Це дає можливість врахувати індивідуальні потреби дитини й визначити, наскільки  потрібен спільний із батьками сон. Найголовніше — саме за такої практики дитина, залежно від віку та обставин, сама регулює необхідну їй кількість спільного з батьками сну (дитина, яка прихворіла, попроситься до мами раніше, а яка набігалася — навпаки, на всю ніч із задоволенням спатиме у себе в ліжку). Поступово час до першого прокидання малюка збільшуватиметься, а одного чудового ранку він прокинеться одночасно з батьками.

З раннього дитинства важливо зацікавити дитину в її ліжку. Потрібно формувати ставлення до нього як до гніздечка, безпечного прихистку, маленької фортеці, а не як до камери-одиночки. Не можна посилати спати у своє ліжко на знак покарання: «Брикатимешся — підеш спати до себе» чи «Балуватимешся — підеш у своє ліжко». Не слід нехтувати й улюбленою м'якою іграшкою, яка може «охороняти» малюка, коли той буде сам у своєму ліжку.