Весняні Русалії — календарний період від Івана Богослова (21 травня) до Трійці. Русалії, як зазначав Б. Грінченко, — від слова "русали" тобто розигри: пісні, танці, ігри, танки, що проводилися просто неба.

А за народними уявленнями — від слова "русалки" — містичної істоти, що стала такою внаслідок насильницької смерті: втопилася нехрещеним дитям чи наклала на себе руки, утопившись від нерозділеного кохання.

Колись вважали, що теплими травневими та червневими ночами русалки виходять із води і бродять цариною, забавляючись. До них долучаються мавки, що живуть у полі чи лісі. Бродячи посівами, вони їм не шкодили: "Там, де русалки ходять, поля добре родять". Зате, як зустрінуть хлопця чи дівку, можуть залоскотати до смерті, бо хочуть любитися.

Весняні Русалії завершувалися Трійцею, тому їх назвали троїцькими. Найбільше русальних дійств припадало на Зелені свята троїцького тижня. За народними повір'ями, саме у цей час місяць і зорі викликають із води, полів і лісів русалок та мавок. Вони з вінками квітів та листя на головах, а у їхньої царівни вінок із водяних лілей. Русалки, осяяні місячним світлом, розчісують своє довге волосся. А декотрі розмотують нитки, що накрапи у тих жінок, які полягали спати без молитви. Тому пряхам радили щовечора молитися.

Мавки, що живуть у полях та лісах, за повір'ям, запалювали часом таємничі вогники, що горіли по межах та на могилах У ці дні не рекомендувалося купатися у водоймах, бо можна втопитися: русалки потягнуть на дно. А в четвер не радили працювати у полі, бо той день — свято русалок, так званий Русалчин Великдень. І якщо хтось прав у цей день білизну, орав, копав, сіяв чи косив у полі, рубав дрова в лісі тощо — русалки могли розгнівитися й нашкодити.

На Русалчин Великдень вся нечисть (упирі, відьми, повітрулі, гонихадарники тощо) женихалися, справляючи "бісівські весілля". А русалки, домовики, водяники, польовики, лісовики — при доброму ставленні до них — допомагали людям.

Молодь у той вечір йшла у поля, на жита, брала з собою обрядовий хліб, замішаний на святій воді, і спеціально спечений до троїцького четверга. Там хлопці та дівчата влаштовували забави, трапези, задобрюючи русалок і викликаючи їх на відверту розмову: "Розділіть з нами радощі і мученьки, рідні наші душеньки!" Відтак ділили обрядовий хліб і кожен ніс той шматочок на своє поле, щоб покласти його на межу — для русалки, "аби нивку не столочила і жито вродило".

Починаючи з четверга, дівчата намагалися не ходити поодинці на поля чи у гаї, а тільки групами. А йдучи, брали з собою зубок часнику або стеблину полину, вважаючи, що тоді "русалка не залоскоче". Якщо доводилося переходити брід, перш ніж ступати у воду, кидали перед собою полин або любисток, "аби русалки на дно не затягли".

Самі ж русалки, за повір'ям, стежили за людьми, відзначаючи, як люди шанують їх. Як хтось працював на Русалчин Великдень, тому шкодили, насилаючи лихо на посіви. А хто шанував — тому допомагали, "аби жито добре росло і рясно цвіло".

А серед хлопців колись знаходилося чимало таких, хто, під виглядом русалок, зодягав на себе білі простирадла і йшов уночі лякати дівчат, якщо ті десь розважалися допізна.

Русалки, за переказами, любили не тільки забавки, але й працю, зокрема, прясти, ткати, вишивати, тобто, все, що необхідно дівчині для весільного посагу: готували собі рушники, скатертини, сорочки тощо. Через те й крали по селах прядиво, нитки та полотно.

У народі вважалося, що "з русалчиних розпущених кіс стікає вода, а коли вони висихають — русалка помирає". У троїцькі ночі русалки розстеляють біля криниць та на берегах річок "своє полотно" і білять його, змочуючи водою. А на Зелені свята просять собі полотна на сорочки та намітки. І часто жінки вивішували на ніч на деревах нитки або полотно для рушника чи сорочки. Хто не зробив цього, то, зустрівши русалку, повинен був відірвати шмат з одежі і кинути їй.

За повір'ям, перестрівши хлопця чи дівчину, русалки любили задавати їм загадки, запитуючи: "Що любиш більше — полин чи петрушку?" Хто відповідав "полин", того не зачіпали, а хто казав "петрушку" — того залоскочували до смерті, примовляючи: "Ах ти ж моя душка!" Залоскочували вони також тих, кому являлися у образі гарних дівчат чи парубків і хто закохувався у них. Тому старші застерігали: "У троїцькі ночі не попадайся русалкам на очі"; "Сиди дома, хлопче, бо русалка залоскоче!"