|
Вербна, або ж Цвітна неділя — остання перед Великоднем. Це свято перехідне, може бути і в квітні, і в травні, найчастіше — у квітні, тому у західних областях України приповідали: "Вербна неділя — невіста апріля!"
У цей день по церквах освячують вербові гілки.
Тому до церкви всі йдуть зі святково прикрашеними букетами котиків вербових, пролісків, пальмового листя, вважаючи, що освячена верба набуває магічних властивостей. Хлопці ще біля церкви, як тільки священик посвятив вербу і хресний хід обходив храм, намагалися доторкнутися гілочкою до тієї дівчини, котра їм подобалася. Бо вірили: хто першим доторкнеться — буде її нареченим.
Батьки та люди поважного віку несли ті гілочки додому, легенько били ними дітлахів, "щоб швидко, як верба, росли і гарними, благими були". І примовляли: "Не я б'ю, верба б'є: за тиждень — Великдень, недалечко червоне яєчко!". Якщо в хаті буда дівчина на виданні, то "били" її гілкою, "аби собі пару знайшла та скоріше заміж пішла".
Свяченою гілкою злегенька били і худобу, коли вперше виганяли на пашу, "щоб купи держалася і з пасла не розбігалася"; "Аби не хворіла і добре доїлась".
Вербову гілочку клали у хлібну діжу, коли замішували тісто на паски, "щоб добре росла і ніяка нечиста сила зашкодити тісту не могла".
Користувалися гілочкою й тоді, коли насувалася градова хмара: виходили з нею у двір та йшли назустріч хмарі або спалювали її у печі.
По деяких місцевостях несли вербову гілочку й на цвинтар, на могили покійних родичів, щоб "і небіжчики мали радість із Вербної неділі".
У давні часи на гілочках верби, "котиках" чи бруньках, ворожили. Брали найкращу гілочку, задумували бажання, а потім лічили, скільки на тій гілочці бруньок. При цьому промовляли своє бажання: "Вийду заміж — не вийду"; "оженюся — не оженюся"; "буду мати дітей — не буду мати"; "дочекаюся онуків — не дочекаюся", "помру цього року — не помру" тощо. Були такі, що відривали ті бруньки та з'їдали їх — щоб бути здоровим.
За народним повір'ям, тиждень від Вербної до Великодня хату слід підмітати лише березовим віником, бо, мовляв, тільки він вимітає з оселі всю "нечисть, що набралася за рік". Не можна було також прати білизну праником, бо "град збіжжя виб'є".
Колись люди були впевнені, що Вербний тиждень завжди прохолодний і теплим ніколи не буває, мовляв, це "кучки". Однак той холод був уже весняним і хліборобським роботам не заважав. Тому й приповідали: "По Вербній неділі — вже плуг при ділі!". І дарма, що інколи ще може й сніжок пролетіти, сани однаково вже не згадували, приказуючи: "Прийшов тиждень Вербовий — бери в дорогу віз дубовий".
|