Особливо насиченим прикметами був перший день Великодня — неділя. Якщо в цей день комусь бажали добра, то обов'язково казали: "Будьте здорові і пишні, як паски пшенишні!"

А дехто брав великодню пасочку і клав її на покуть або під святий образ, щоб "мир і спокій берегла і зла сила до хати не прийшла". Берегли її там аж до Трійці (50-ий день після Великодня), а після, вважали, паска вже втрачає силу.

Увечері у неділю не рекомендувалося їсти крашанок, бо, мовляв, буде куряча сліпота.

Молодь відзначала свято з гойдалками, бо вважалося, що "хто гойдається — здоров'я набирається, а хто ні — у того буде боліти голова".

Котрісь із дівчат удосвіта йшли до саду, ставали під яблунею обличчям на схід і, коли сонце сходило, складали руки, як перед святою іконою, і молилися. Те дерево позначалося хрестиком на корі стовбура. Коли воно зацвітало, рвали з нього цвіт, плели вінок і клали собі на голову. Потім берегли його як засіб для чарування парубків: "щоб хлопцям любитися і до свадьби ладитися".

За повір'ям, на Великдень сонце встаючи грає. Хто бачить його схід — буде щасливим, тому слід стати обличчям до сонця, зняти капелюха, вклонитися і, перехрестившись, прошепотіти заповітні слова.
Наприклад, такі: "Дай, Боже, аби так сталося, як забажалося!". Господині у цей день відчиняли вікна та відсували фіранки, щоб із весняним сонцем у дім проникло і щастя-здоров'я.

Дівчата, що на виданні, носили у цей день за пазухою освячені писанки, щоб "Божий Дух, що в освяченому яйці сидів, накликав дівці женихів!". Дехто у цей день ішов на цвинтар, щоб "похристосуватися" з покійними родичами. Намагалися не вживати слів "покійник", "небіжчик". Зверталися до померлих по імені або по родству: "Христос воскрес, матінко!"; "Христос воскрес, дядечку Йване!".

Були й такі жінки, що у цей святий день осмілювалися ворожити, зокрема, коровам, "щоб щороку телилися і добре доїлися". Робили це так: ішли поза чужі хліви, зривали там траву, несли своїм коровам і згодовували перед доїнням. Якби хтось побачив і спитав: "Що там робиш?" — відповідати не можна, бо ворожба пропаде.

Чаруванням парубків займалися дівчата. Брали два рушники, зав'язували їх вузлом і, не оглядаючись, бігли до річки. Там рушники полоскали, а воду з них викручували в горнятко. Несли ту воду додому, потім давали випити хлопцеві.

Якщо ворожила заміжня жінка, давала випити тієї води своєму чоловікові зі словами: "Так би наші серця злилися, як ті рушники, що вузлом переплелися!".

Дехто брав сире свиняче рило, святив його у церкві та закопував у місцях, де було багато кротовиння. Рило рубали на 4 частини і закопували у кутах ділянки, вірячи, що кроти більше не ритимуть землю тут. Для боротьби з кротами використовували й інший засіб. Брали до рота шматочок свяченої свічки, що була в пасці, і несли її у сад чи поле, де було кротовиння. Там випльовували ці шматочки на купини і вірили, що кріт звідси вибереться. Або брали тичку, якою міряли труну для мерця. Нею удосвіта обмірювали поле по периметру, поза межею, вірячи, що кріт після цього здохне.

Другий день Великодня — Світлий Понеділок. Його називають ще "поливаним", бо у цей день хрещеники йдуть "поливати" своїх хрещених матінок і побажати їм щасливих свят. Поливають парфумами або водою. Хрещені за це дають їм пасочки, крашанки, гроші та цукерки. Дорослі чоловіки теж поливають дівчат та жінок, а їх за це пригощають. Дівчата та жінки у цей день не поливаються.

Деякі завбачливі матусі, у котрих були дівчата на виданні, коли приходили поливальники, непомітно клали під поріг свячену вербову гілку. Вірили: той хлопець-поливальник, котрий, виходячи з хати, спіткнеться об поріг, під котрим лежить гілочка, стане зятем у тій хаті.

Якщо у Світлий Понеділок ішов дощ, означало, що таким буде й літо.

Світлий Вівторок — третій день Великодня. У цей день дівчата могли поливати хлопців, але водою. А ще справлялися "висвятки", тобто посвячення підлітків-дівчаток — у дівок, а хлопців — у парубків, за що ті влаштовували пригощання і ставали повноправними членами дівочої чи парубоцької громади села.

• Погода на Великдень завжди така, якою була на Благовіщення.
• Якщо на Великдень сонячно — за 2-3 дні буде дощ, коли ж хмарно і накрапує дощ — на добрий врожай.
• Дитина, тварина чи рослина, які з'явилися на світ у Великдень, будуть нещасливими у житті.
• 3 ким би не зустрівся у цей день, навіть із ворогом, слід похристосуватися, бо гріх не прощати.
• Якщо господар спить у цей день — улітку, коли настане час косовиці та жнив, може налетіти буря і все потолочити. Коли ж спить господиня — поляжуть льон і коноплі.
• Якщо хтось прийде до хати чужий, особливо дівчина чи жінка, — рік буде невдалим для господарів оселі. Тому люди не ходили у гості один до одного.
• Хто у цей день останнім прийде із утрені додому — того незабаром може спіткати лихо.
• Якщо у цей день худоба скуштує чогось освяченого, опівночі, за повір'ям, вона заговорить людьскою мовою. Тому не рекомендувалося давати освячене котам та собакам, оскільки вони живуть під одним дахом із людиною, знають багато людських таємниць і можуть "розбрехати на все село".
• Якщо у перший день Великодня щось позичити чи дати комусь із хати — оселю полишить добро.
• Хто на Великдень помре — потрапить у Царство Небесне: до трьох днів ворота неба відчинені, як і двері вівтаря. Померлому клали у труну крашанку, бо, мовляв, його зустріне сам Господь і похристосується з ним, а за звичаєм, слід подарувати крашанку.