Купальської ночі найчастіше збирали зілля для привороту коханих, а також для лікування різних недуг. Найпопулярнішими були розрив-трава, трясизілля, м'ята, любисток, тирлич.

Зірвавши любисток, несли його додому, змащували медом і святили у церкві. Потім сушили і розтирали на порошок. Цей порошок давали парубкові випити або з чимось з'їсти. Коли він їв, тричі повторювали подумки замовляння: "Така би пахуча, як той любисток цвітучий, така би солодка, як той мед на любистку солодкий!"

Шукати тирлич ішли босоніж і з розпущеним волоссям. Зриваючи, примовляли: "Тирлич, тирлич, сватачів (парубків) мені наклич!" Потім, не оглядаючись, ішли додому. На свято Петра й Павла той тирлич варили, а наваром із нього милися, мовлячи: "Тирлич, тирлич, сватачів мені наклич — на вроду красну, на долю ясну!"

У деяких місцевостях удосвіта на Йвана Купала дівчата вмивалися росою, щоб личка були рум'яними, а десь — ішли в поле, рвали зілля та квіти, плели вінки або скручували пояси-перевесла і опоясувалися ними, щоб "набратися од природи сили і вроди". А там, де поблизу ріс кизил, зривали гілочку й заплітали собі у вінок. Той вінок потім закидали на хату, щоб приніс щастя як хаті, так і дівчині.

Крім збирання зілля, на Івана Купала займалися чаруваннями та побутово-господарською ворожбою. Особливо матері, у яких були доньки на виданні. Вони прагнули заполучити собі в зяті гарного хазяйського парубка. Тому брали якісь дівочі й парубочі речі, загортали у вузлик і, перев'язуючи червоною ганчіркою, замовляли: "Так би, хлопче-парубче, пригрів до серця Марійку (Ганнусю)-красунечку, як пригріті до'єдна ваші речі в клубочку! Так би за нею пропадав, аби лиш одну її помічав".

А у господарів були інші турботи. Вони несли до церкви оберемок сіна, скошеного напередодні, та святили його. Після жнив трохи того сіна слали в сусіку проти мишей: "Лиш стільки, миші, ваше, як оте сіно наше!"

Колись старі люди знали, що на Йванів день не можна було їсти зелених фруктів, мовляв, померлі родичі "лишаться без їжі на тому світі". Коли ж бо хтось не міг утриматися, щоб не скуштувати зелений плід, мусив спершу промовити відворотні слова: "Тоді б мені щось було, люди, як у старої баби дитина буде!"

Увечері на Івана Купала молодь влаштовувала купальське (русальне) вогнище. Робилося це за селом, десь біля водойми. Припалювали те вогнище від палаючого деревцяти, яке несли через усе село. Воно було "прибране" лахміттям, бадиллям, соломою. На верхівці горіло опудало потвори-мари. Те деревце закопували в землю, а навколо нього складали вогнище. У вогні спалювали старе лахміття, непотріб, вірячи, що з тим сміттям згорять і всі біди-напасті. Принести бодай галузку на вогнище мусив кожен, бо "хто не принесе гіллячки — не позбудеться болячки". Стрибаючи через вогнище, кожен примовляв: "Скачу-стрибаю, од вогню сил набираю!" Потім ішли до води топити Марену-мару та купатися. Умиваючись, примовляли: "Миюся-купаюся, од русальної води сили, здоров'я набираюся!"

За звичаєвою традицією, саме після дня Івана Купала розпочинався купальний сезон. Так і казали: "До Івана вмивайся, а по Іванові купайся!"

Дівчата ж пускали на воду вінки, загадуючи на женихів та весілля. Часто ті вінки прикрашали запаленими свічками, що створювало неповторну чарівно-магічну обстановку.

Попелом із купальського вогнища посипали городи та поля, або, загорнувши у вузлик разом з іншими травами проти нечистої сили, закопували під поріг хліва чи по кутках двору, щоб "ніякі злі сили до господи не приступили".